Так вже сталося у наш період історії, що без футболу нині нікуди не подінешся. Він скрізь, він проник у різні сфери нашого життя, він став нашим життям. Його можна не любити, його можна не дивитись, його можна не розуміти, але не можна і просто неможливо не помічати його присутність. На футболі заробляють великі гроші, вирішують глобальні політичні та суспільні проблеми, просто зустрічаються старі друзі, знаходять нових друзів…

Чернівці майже футбольне місто. Чому майже? Та тому що «педантичні» і «послідовні»! Іншого пояснення просто немає. Достатньо того, що головна команда Буковинського краю борсається всередині турнірної таблиці у 2 лізі Чемпіонату України, достатньо прийти на її матчі, заплатити по чотири гривні за квиток (або перелізти через паркан) і розчарованими піти додому дивитись матч якогось європейського чемпіонату.

Так сталося і вчора, коли наша команда приймала «Раву» із Рави-Руської (до цього «Буковина посідала 5-те місце із 28-ма очками, а команда-суперник – 2-ге із 34-ма очками у турнірній таблиці; до-речі це 2-ге місце є прохідним у першу лігу!!!»). Коротко про матч: підопічні Шелепницького-Білоуса (в команді два тренера – головний і просто) програли по всім статтям (рахунок 1:2), та й той гол, що вдалося пропустити нашим суперникам – був забитий із видуманого, як це не було приємно нашим вболівальникам, суддею пенальті. Гості домінували як фізично, так і морально. Серед гравців «Буковини» слід відзначити хіба-що ветерана команди В.Зайця, який в першому таймі намагався завести своїх молодих (дуже молодих!!!) колег своїм власним прикладом, проте у другому таймі, скоріш за все за вказівкою тренера Валентин «сів» у захист… Голи суперник забивав схожі: перший з кутового, а другий навіс зі штрафного. Два стандарти – два гола! Могли пропустити й більше, а забити більше явно не могли!

Чому ж так? Що є причиною такої гри і таких результатів (чернівецький вболівальник вже давно звик до цього, але ніяк не второпає, що ж то коїться)? Тут буде доречно навести слова головного тренера «Буковини» Юрія Шелепницького: «…Більшості гравців не вистачає досвіду. Однак ми свідомо йдемо на омолодження команди і будемо працювати на перспективу. Позитивні результати не забаряться…». Чи все так просто? Спробуємо розібратися у ситуації.

Причин декілька, але основна з них – це невизначеність команди. Усі інші – це просто похідні від основної. Команда до сих пір не має свого власника. Про скандал, навколо «Буковини» знають всі. Спочатку продали (невідомо хто і кому), а потім не поділили (це вже ті, кому продали) між собою команду. Як результат – суд, який невідомо скільки триватиме, а відповідно весь цей час команда «висітиме у повітрі», та й не відомо ще чи та після судова визначеність принесе якісь корисні зміни для команди, адже той новий етап – це теж пройдешній (як команда грала в минулому сезоні вболівальник вже бачив). Спеціально не називаю прізвищ. Кому цікаво і хто не знає їх, прийдіть на стадіон (підтримати команду:) і запитайте будь-якого хлопчака.

Похідні:

– У команди немає стадіону! Стадіон «Буковина» не належить команді, вона його орендує (куди йдуть кошти від квитків, «шашликів» та горілки, яку можна вільно придбати у буфетах та скоштувати у «громадському місці»?).

– Невизначеність гравців та відсутність мотивації, як результат у зимове міжсезоння з команди пішов досвідчений кістяк, а в наступне міжсезоння – скоріш за все можуть піти й інші, молоді та перспективні гравці (у приватних розмовах молодь зізнається, що пішла б уже, та поки-що їх «зв’язує» контракт, тоді як усі гравці, у яких цей контракт закінчився взимку на 100% покинули «столичну» команду).

– Відсутність спонсорів. На формі гравців – до сих пір крім номера та надпису «Буковина» немає жодного логотипу, тай футболки теж явно не нові і використовуються не вперше. Це взагалі дивно, адже на цьому за кордоном роблять «великі гроші» як команди, так і спонсори. Тим паче, що потенційних спонсорів у «Буковини» хоч відбавляй.

З трибун часто лунають «крики розпачу вболівальників»: «Федорук, дай гроші на команду!». Відповідно ще одна похідна.

– Відсутність підтримки з боку місцевої влади як міської так і обласної (у нашій області ще не зрозуміли, що головна футбольна команда міста чи краю – це один із елементів візитки цього краю чи міста). І це тоді як VIP-ложа не пустує ніколи: присутні і місцеві політичні боси, і чиновники, і просто «шановані» в краї люди.

– Тренера. Це проблема всього українського футболу. Я нічого не маю проти Шелепницького та Білоуса як гравців. Вони - легенди Буковинського футболу, але, на мою думку, нам потрібен інший незаангажований, немісцевий тренер, який виконував би свою роботу належно і за належні гроші. Адже у нас в області непогані умови для розвитку дитячого та юнацького футболу, є хороші хлопці з хороших дитячих команд. А в «Буковині» чомусь грають не ті, а якщо й ті, то чомусь «не грають».

– Відсутність футбольної інфраструктури («нові» стільці – «тазики», на яких дуже зручно сидіти, а головне вони завжди чисті і готові прийняти у своє лоно вболівальника; табло – яке наприкінці матчу показує рахунок 1:12 замість 1:2; система оповіщення, яка цього разу запрацювала тільки в другому таймі, тож і склади команд вболівальник почув тоді ж; «лавка запасних» - яка нічим не відрізняється від «солярію» в сонячну погоду і «душу» в дощову; присутність, а точніше відсутність потрібної кількості смітників – напевно, адміністрація стадіону боїться, що у разі наявності цих смітників, втратять роботу прибиральники:).

– Відсутність належної інформаційної підтримки (інтернет-сайт команди не працює з 2001 року, програмки на матч продаються за 5 хвилин до завершення цього матчу, журналісти приходять на стадіон полузгати зернят або взагалі не приходять).

– Відсутність «культури вболівання», як результат відсутності спілкування між керівництвом команди та основних «споживачів» неякісного футбольного продукту (у нас на футбол приходять не повболівати за свою команду – бо нема за кого, а полузгати ті ж зернята, образити суддю, гравців команди-суперника, а часто й своїх гравців – бо є за що). Не встигли в «команди з Прута» з’явитись так звані «УЛЬТРАС», як їх під свою «опіку» взяли правоохоронці, яких на матч приходить стільки, що аж в очах синіє. Таке враження, що знаходишся не в Україні, а десь в Італії, де заворушення між уболівальниками переростають у вуличні бої! А останній матч взагалі розмішив: за місцевими «жовто-чорними» (так себе називає організована група вболівальників) призначили ескорт, в який входили – підполковник, майор, капітан, людина у цивільному, яка весь матч «непомітно» знімала вболівальників на відео-камеру, та цілий загон ППС-ників. Як результат, перелякані «УЛЬТРАС» мовчали весь матч і тільки іноді, коли зі стадіону виводили когось з їхніх колег викрикували гасла типу: «Хто випустив собаку! ГАВ! ГАВ! ГАВ! ГАВ!» та «Юра Луценко! Юра Луценко! Юра Луценко!». Цікава ситуація і з клубними кольорами: офіційно стадіон пофарбований в зелено-чорний, вболівальники - жовто-чорні, а гравці уже другий матч поспіль грають в червоно-чорній формі!

Як же вийти з цієї ситуації? Чи потрібен нам футбол у Чернівцях взагалі і хто наведе лад у «футбольному господарстві» краю? На ці риторичні запитання все ж таки існують відповіді. Їх спробуємо знайти у наступній статті на цю тему.

Вболівальник «Буковини» ГРИЦЬ з ЧЕРНІВЦІВ!

Статья взята с сайта http://www.press.cv.ua/